Діти можуть відчувати напругу дорослих, навіть коли ті намагаються приховати страх. Під час обстрілів і повітряних тривог вони нерідко помічають стан батьків раніше, ніж ті знаходять слова. Психологиня в ефірі телеканалу «Дім» пояснила, як говорити з маленькою дитиною про війну.
За словами фахівчині, дитину часто лякає не лише сама подія, а й реакція дорослого. Напружене мовчання чи панічні рухи під час сирени можуть сприйматися як знак, що сталося щось дуже страшне. Тому спершу психологиня радить дорослому заспокоїтися, а потім говорити з дитиною.
Приховувати те, що відбувається, не завжди допомагає: дитина може помітити нещирість і уявити невідоме ще страшнішим. Краще пояснювати просто, без зайвих подробиць і сильних емоцій: «Є тривога, ми йдемо в безпечне місце, дорослі дбають про твою безпеку».
Психологиня радить відповідати на конкретні запитання дитини, не переказуючи їй усю картину подій. На запитання на кшталт «чому ми ховаємось?» чи «що це за звук?» достатньо короткої, спокійної відповіді. Маленьким дітям особливо важливі стабільність і відчуття, що дорослий поруч та дбає про ситуацію.
- Бути поруч фізично: обійми, спокійний голос і дотик можуть заспокоїти швидше за пояснення.
- Називати почуття дитини: «я бачу, що тобі страшно, це нормально».
- Не перевантажувати подробицями, а відповідати коротко й по суті запитання.
- Спершу заспокоїтися самим, адже діти помічають стан дорослих швидше за слова.
Не варто знецінювати дитячі почуття фразами на кшталт «не бійся, все добре». Дитині важливо відчути, що її страх визнають, а не просять приховати. Психологиня радить назвати це почуття й запропонувати конкретну опору: взятися за руки, разом піти в укриття або обійняти улюблену іграшку.
Під час обстрілів і тривалих тривог фахівчиня радить, наскільки це можливо, підтримувати звичний ритм життя: режим сну й харчування, знайомі ігри та ритуали. Передбачуваність у побуті допомагає дитині відчувати більше безпеки.